Психологія інвестування для новачків: з чого почати і де взяти спокій

Хочеться описати свій свіжий досвід початку формування цієї нової ідентичності «інвестора». Можливо, тим хто шукає відповіді на питання «як почати інвестувати, чи з чого почати, чи як наважитись» — буде корисно знайти опори в цій статті.

Хочу почати з досліджень психологів. Завжди цікаво дізнатися що «британські вчені», які витратили купу часу та грантових грошей, дають нам як ґрунтовні знання.

Я знайшла статтю 2024 року команди Jiang з Єльського університету, вона провела масштабне дослідження на 3 300 американських інвесторах, щоб зрозуміти, як особистісні риси впливають на інвестиційні рішення. Вони виділили дві, що найбільше мають значення — це нейротизм і відкритість.

• Нейротизм = «як сильно мене зачіпають негативні емоції».

• Відкритість = «наскільки я готовий(а) досліджувати нове і виходити за межі звичного».

Саме ці дві риси виявилися ключовими для того, щоб бути інвестором, стартувати і займатися цією справою. Люди з високим нейротизмом більш песимістично дивляться на майбутнє й бояться обвалів, а ті, хто має низьку відкритість, уникають нового і тримаються перевірених варіантів. (Так ми в крипту не потрапим й «слоника не продамо»).

В українському контексті ми впізнаємо, що маємо дуже високий рівень нейротизму: ззовні можемо виглядати незламними, але через великі історичні втрати й травми у нас часто є багато тривоги, страху, сорому та провини, які можуть мати великий обʼєм чи глибоке коріння. Водночас у нас нижча відкритість (якщо брати середнє по палаті): покоління жили в умовах обмежень і недовіри, тому нове викликає обережність, а стабільність має особливу цінність. (Ще ми маємо стабільність виживання - як цінність належності до культури та сімʼї).

Є ще цікаве індонезійське дослідження, досліджували покоління міленіалів і Gen Z (вони в них трохи розслабленіші ніж в Україні). Це був Padang State University, 2023 року, аудиторія — початківці-інвестори на біржі BEI. Вимірювання сприйняття ризику та його зв’язок із рішеннями.

Вони визначили, що частина початківців сприймає ризикові умови як «шанси та драйв» — і через це беруть на себе більше ризику і часто помиляються. Дослідники виявили, що на прийняття рішення впливає емоційна прив’язаність до акції/бренду. Автори відзначають, що інвестори інколи «зачеплюються» за конкретну акцію і не змінюють позицію, навіть коли компанія має проблеми. (Типічні проблеми  Gen Z і більш розслаблених народів - примітка автора-міленіала з України)

Автори також зʼясували, що відсутність болісного досвіду втрат у цих індонезійських інвесторів підвищує ймовірність помилок на старті. (Ото забагато втрат - замираєш, недостатню втрат - не відчуваєш берегів. Тобто втрат повинно бути достатньо, щоб бути інвестором).

Багато дослідженнь є на тему ФОМО (страх щось пропустити). Але про нього трохи згодом — бо хочеться перейти до практики, яка більше про початок дій на нових полях.

Процес початку чогось нового завжди йде поряд зі страхом або азартом-інтересом, очікуваннями від себе/інших, провиною, якщо ці очікування не справджуються, і соромом початківця.

Це дуже неприємний мікс. Зараз розʼясню його.

У момент відчуття «я — новачок» вмикається соціально-оцінювальна тривога «всі інші якось на мене дивляться» (ми біологічно чутливі до погляду інших, зграйні створіння, біологічне виживання і все таке), а мозок читає невизначеність як потенційну загрозу; звідси чесний страх, інколи, компенсаторний азарт. Далі спрацьовує те, що психологи описують як невідповідність «я-реального» та «я-бажаного»: коли очікування (свої чи чужі) не збігаються з першими результатами «не так швидко вивчив», «не так багато отримав», «зробив помилку», виникає провина — я зробив/зробила не так і сором — зі мною щось не так. Провина зазвичай мотивує виправити дію (навчитись, змінити підхід), тоді як сором тисне до уникання та приховування (відкласти наступний крок, все нафіг).  І це трохи схоже на пастку: сорому треба підтримка, час, звірка з реальністю — провина тисне «чому ти робиш». І додається ще й синдром самозванця): у новій ролі «інвестора» внутрішній критик постійно питає «а я взагалі маю право тут бути?», «називатися таким словом», що підсилює сором і пасивність. Згадуєм перше дослідження: якщо у людини вищий нейротизм, вона сильніше відчуває загрозу та сором, частіше прогнозує «обвал» — це додає пасці глибини.

Важливі нюанси: провина корисна, коли конкретизована («я порушила свій ризик-план»), бо дає точку росту; сором розмиває «я» цілком, і саме тому його варто пом’якшувати нормалізацією статусу новачка («початок = помилки = навчання») і паузами на інтеграцію досвіду.

Інакше кажучи, на початку ми не лише рахуємо прибуток і ризик — ми переналаштовуємо власну самооцінку й відчуття безпеки, а сором і провина тут — не «вороги», а сигнали, що треба звіритись з реальністю, дати собі підтримку, передивитись свої дії, зробити паузу, щоб обмислити все.

На практиці психологія важливіше фінграмотності. Ми це бачимо зі всього що написано зверху. І навіть деякі фінансові поради можно дуже добре обґрунтувати психологією. Наприклад, в розмові з однією колегою вона мене спитала «о, я бачила ти почала інвестувати, я теж хочу, мені сказали що подушка безпеки все одно лежить без діла, так нехай попрацює». З точки зору фін безпеки цього не треба робити, бо можно вчасно не встигнути вивести ці гроші, коли щось трапиться. З точки зору психології — ці гроші є безпековими. Вони мають певну задачу, ціль і цінність. Коли людина їх буде класти на біржу чи щось вперше купувати — відчуття тривоги нової дії заміниться на відчуття «я завтра помру під забором», бо подушка безпеки пішла і її нема, мозок сприймає ці гроші вже іншим обʼєктом з іншими задачами і цілями. Гроші у яких ціль безпекова, або з продажу важливої спадщини - можуть нести додаткову цінність і підвищувати цінність їх втрати.

Окремий аспект, який в наших землях ніхто не любить — це паузи. Після кожного нового фінансового зростання треба робити паузу до нового фінансового руху щоб усвідомити трансформацію. Це повʼязано з новими фокусами внутрішньої безпеки. Якщо людина рухалась в системі «виживання», то треба переписати старі переконання виживання. Там дуже багато внутрішніх питань, дефіцитів які закрились, сімейних сценаріїв які є належністю до цієї системи, спадком і відчуттям «я свій». Точніше був своїм, а тепер інший, той хто не виживає, а живе. І тоді — хто цей новий я?

Кожного разу — це новий рівень, нова людина, нові тривоги, нове відчуття безпеки, новий світ, життєдіяльність якого треба підтримувати.

Рівень інвестор, чи людина яка забезпечує собі старість, чи відкладає на навчання дітей, пасивний дохід. Це теж не та людина, яка копила фінансову подушку безпеки на 6 місяців.

Я зустрічала у колег цифру 6-9 місяців таких пауз. Під час війни в мене пішло 2 роки на інтеграцію. Можу сказати що цей період дуже індивідуальний, бо залежить від внутрішніх координат і кількості одночасних криз, які людина проходить.

Ця пауза, коли наступний ривок не робиться, нові активності не йдуть, навчання не лізе — вона необхідна. Зі старих уявлень про себе не вийде прийти в майбутнє. Треба інтегрувати теперішнє.

Тут перейдемо з практики до дослідження ФОМО, страху щось пропустити. Я взяла опитування «Організаціі економічного співробітництва та розвитку» про ставлення до криптоактивів у Південно-Східній Азії, щоб зрозуміти, чи штовхає людей страх «щось пропустити» (FOMO) інвестувати в ICO. Вони опитали людей, чи володіють/володіли вони токенами ICO, чи відчувають FOMO, наскільки мають ресурс інвестувати (гроші/доступ), і зіставили це з впливом онлайн-реклами та обізнаністю про ICO. Там на 20 сторінок таблиць. Але висновок такий: коли є FOMO + є гроші/можливість інвестувати + націлена FOMO-реклама, ймовірність володіти ICO різко зростає. Ця «комбінація» пояснює приблизно 25% випадків володіння ICO у вибірці.

Що це показує з психологічної точки зору? FOMO працює як суміш соціального порівняння («усі вже зайшли»), дефіциту/терміновості «встигни зараз», та очікуваного жалю «буде боляче, якщо не куплю». Соцмережі й реклама підсилюють ці тригери, а мозок у стані передчуття винагороди переоцінює шанс «встигнути на хвилю». Тому FOMO — не просто настрій, а вимірюваний драйвер попиту: він реально рухає гроші на ринку, особливо коли збігаються емоція, можливість і маркетинг.

Завершу просто: все в нашому житті — це про стосунки з собою і знання себе. Фінграмотність працює лише разом із психогігієною — тоді будь яка дія та рішення будь то «купити» або «нічого не робити» стають свідомими інструментами, які мають підґрунтя.