Як Попелюшка до психотерапевта потрапила

Казка про нарцисичну травму, хороших дівчат і самооцінку.

— Хочу замовити корону, — швидко випалила Попелюшка, поки страх із соромом не дісталися горла, бо легені вже явно опинилися в полоні.

Ювеліркою була гномиха. Щоб підкреслити свою належність до жіночої статі, вона носила залізні чоботи на підборах. Але на радикальні заходи типу «зголити бороду» ще не наважувалася — хотілося залишатися гномом насамперед. Уся майстерня радше скидалася на скандинавський бар, ніж на ювелірний салон і Попелюшці, вихованій на байках про кришталеві черевички, було відверто не по собі. Вона хотіла зайти до іншої майстерні, за рогом, з великою вітриною корон із останніх хітів, але тато заповів робити корону тут.

— Чудово, яку саме корону ви хочете? — пролунав голос із бороди гномихи.

— Невелику, витончену, з краями, ледь загнутими назовні — так тато завжди хотів. І з дрібними камінчиками в основі, по колу — мама про це марила. Матеріали не гірші, ніж у сестер, ось фото їхніх корон — не хочу їм поступатися. А ще…

— Так не піде, — перебила її майстриня. — Ви не знаєте, яка саме вам потрібна корона.

— Та я ж щойно все розповіла, — сором, що вона «не відповідає вимогам і хтось з нею не згоден», підбирався червоними плямами до горла.

— Голубонько, тут про тата, маму і сестер, а про вашу власну корону — нічого. Я так корон не роблю. Це «Крамниця Справжнього Нарцисизму». Якщо вам потрібні соціальні стандарти або когось вразити, лайків там назбирати — можете йти далі вулицею. Я роблю корони для замовника, який знає про свою корону все — і вона в нього вже є. Розумієте?

— Не зовсім… що означає «вже є»? Як корона може бути, поки ви її не зробили? — Попелюшка витратила всі сили, аби дістатися сюди й заявити про своє бажання корони, але її викрили — вона самозванка, нічого не знає, «ааааааа», — починався голос паніки. Тепер хіба що відлежуватися й відновлюватися.

— Своя корона — вона є. В кожного. Та часто ваш люд так заморочується ідеалами й маминими стандартами, що кладе на голову всяку фігню. То вона виявляється занадто важким, то зіскакує й доводиться весь час ходити, наче палицю проковтнула, то очі закриє, то подразнення на шкірі спричинить. Особливо прибахнуті взагалі думають, що окрім корони їм нічого більше не треба, і вся родина на одну тільки корону і працює, а так голі-босі.

— Але ж на вас-то немає корони.

— Я не ношу її на голові, — гномиха витягла з-під масивної шкіряної спідниці «корону» — принаймні лезо було схоже на корону, а руків’я явно від дворфійського топірця. — Схоже ж на корону. Люди різне замовляють — персні, підвіски, ручку з гербовим тисненням. У кого де й яка корона. Я от не схильна до пафосу: дістаю свою як переконливий аргумент, коли люди вперто забувають, з ким мають справу.

— Я нічого не розумію… Що ж мені робити? Я нічого не знаю.

— Це поширена проблема. Ось у мене є контакти відьми з однієї з Пратчеттових Овцепікових гір — вона головологією займається. Сходіть. Ми з нею давно працюємо, вона допоможе

*****************************************************

«Що ж робити, треба терміново знайти себе, свою унікальність, замовити корону...» — із цими думками Попелюшка стояла сама в порожньому коридорі своєї майстерні. Із дзеркала на неї дивилася сіра міль із невиправно доброзичливим виразом обличчя. Хоча самій Попелюшці міль здавалася більш цілісною особистістю ніж вона сама. Комаха, принаймні, не заморочується, як на неї дивляться інші молі, і чи відповідає вона їхнім поглядам.

Попелюшка вважала, що для людини з достатньою мотивацією немає нічого неможливого, — тож із пошуком вона впорається. Напевно, розумні люди вже все придумали й описали всі методики виявлення себе. Не вона перша себе губить у цьому світі, зрештою.

Почала з книжок. Із соціоніки зрозуміла, що вона — Достоєвський. І опис її типу навіть трохи заспокоював: все зрозуміло, чому вона так мучиться, — вона ж просто Достоєвський. Із богинь — Геба, і опис тієї Геби їй не сподобався. Тому тест вона визнала дурним. Потім були тести на IQ і гороскопи: китайський, тибетський, друїдський, зороастрійський. Але всередині якось «не клацало» ні на одне з описів. Попелюшка почала панікувати, що не підходить під стандарти, придумані, ясна річ, дуже-дуже розумними людьми. А іншою частиною, навпаки, зраділа, що жоден зороастрійсько-тибетський мудрець не вигадав для її унікального характеру класифікацію. Це залишало надію, що вона таки не сіра міль, а особистість. А їй належить мати унікальність і великі звершення.

За ніч Попелюшка поглинула купу інформації про те, яка вона жінка, у чому її унікальність, який їй потрібен принц, корона, друзі, кішка, прикраси. І відчула себе вщерть наповненим сміттєвим баком чужої пережованої нісенітниці. Чужі думки жодним чином не наближали її до того знання, яке було так необхідне, — власного знання про себе.

«Нащо я взагалі полізла шукати готові рішення у якихось там псевдонауковців. Вони ж, найімовірніше, шарлатани з вузьким кругозором», — злилася Попелюшка, намагаючись позбутися поглинутого мотлоху і заодно сміття в майстерні. Прибирання завжди рятувало.

Як же раніше було просто, коли вона жила з мачухою та сестрами. Поруч із ними було зрозуміло, чого хотіти і як себе поводити, як вона виглядає і хто вона. Переважно, звісно, неряха й роззява — але це вже якась визначеність, на неї можна опертися. Та рішення бути самостійною й незалежною жінкою — ухвалено. Попелюшка стоїть у своїй майстерні, надана самій собі. У неї є вся жадана свобода. Але чомусь зараз, без цього огидного чужого погляду, хочеться лізти на стіну й вити.

«Хто ти?» — запитувала вона незнайомку в дзеркалі, але та відповідала їй самотою і порожнечею. ***************************************** Попелюшка не знала, що знаючі відьмі й ворожки трапляються рідко. Та й самі люди воліють слухати незнаючих — у тих завжди знайдуться оптимістичні пророцтва. І можна зі спокійною душею далі жити в ілюзії «все-буде-добре-житті». Але Відьма, яку обрала Попелюшка, була чудовою відьмою. Її не цікавило, що чекає людину в майбутньому; її цікавило — чому це людині не живеться зараз.

Попелюшка страшенно боялася цієї зустрічі. Про відьом, які володіють головологією, вона наслухалася: змінюють людей до невпізнання, ті перестають спілкуватися з родиною, розлучаються, зникають, псуються… Але найбільше Попелюшка лякалася, що Відьма знайде в ній щось таке… сороміцьке й огидне… і як тоді з цим знанням далі жити. Взагалі така жахлива персона мала б мешкати в хатині серед непролазних хащів і чорних ворон. Але зрештою наша героїня стояла біля прованського будиночка — з вересовими кущиками й рудими, купидончатими котами. І від такої картини стало по-справжньому моторошно.

Попелюшка шанувала традиції казки. Там хороші дівчатка поводяться правильно й трохи потерпають, але зате потім отримують принца і півцарства як компенсацію. А от Відьма з її будиночком… чого завгодно можна чекати від людини, яка йде наперекір казковим стереотипам.

— Я хочу знайти себе, — сміливо сказала вона, втиснувшись у крісло й майже занімівши від страху.

— Гарний запит. Розкажи трохи про себе зараз… — Відьма, вся в охристо-вогнистих тонах і в строкатих черевиках, поправила окуляри й трохи подала голову вперед. Та Попелюшці здалося, що вона вже просто біля самого носа й знає про неї все — аж до складу сніданку.

— Ви ж володієте магією? Загляньте у чарівну кулю — чи що у вас там, я ж за цим прийшла!

— Тобі це нічого не дасть.

— А як ми дізнаватимемось про мене? Карти?

— Раз на тиждень приходь. Година часу. Роки два-три точно. А далі залежатиме від твого інтересу.

— Але ж ви відьма, у вас є магія — навіщо все так ускладнювати?

— Бути відьмою — це знати, коли магією користуватися точно не варто. Наприклад, приходить панянка, просить жениха. Я нашаманю їй жениха за її запитом. Вона щаслива, дякує. Порада та любов. А за місяць повертається і просить переробити. Бо «довго і щасливо» може бути тільки якщо молодятам після весілля одразу отрути підсипати. А чоловік — це ж не торшер у вітальні. Він виявляється незручним у побуті. Тому я користуюся головологією, покладаюся на здоровий глузд, життєвий досвід і вперту працю. Ну й інколи беру супервізію в Кощея. Я допомагаю людині усвідомити, що вона для себе сама може зробити.

— Тфффф, уперта праця і здоровий глузд — це й я вмію, — у Попелюшки закипало все, що тільки могло, від розчарування й люті: Відьма ж явно може допомогти, просто не хоче. Може, вона не така вже й досвідчена Відьма? На вигляд-то всього років сорок. Вона, Попелюшка, — хороший і правильний персонаж, і за законами казки їй мусять допомагати!!!!!! … Але обличчя безнадійної доброзичливості слід було тримати. Що ж буде з казкою, якщо кожен дозволятиме собі всілякі вольності зі злості.

— І все ж ти прийшла до мене. Хоча тобі це явно не до смаку, — Відьма перекинула довге волосся кольору акацієвого меду й почала повільно його перебирати. Її розмірений тон дратував Попелюшку ще більше. — Знайти себе, кажеш. Знайти себе — щоб що?

— Щоб знати, хто я є.

— І що ти робитимеш із цим знанням?

— Просто спокійно жити.

— І ось це — набагато важливіший запит для тебе: а що ж заважає тобі просто жити вже зараз? ************************************ Про що ця казка насправді? Про те, що чужі корони сидять криво навіть на дуже слухняних головах. Про те, що «просто жити» — не приз, а навичка. І про те, що магія працює краще, коли до неї додають увагу, тіло і трохи здорового глузду.

Що робити з цим далі?Поміряти свою корону — у тиші, з повагою до власної голови. А якщо з’їжджає — значить, час до мене в терапію.