Еміграція та мозок: чому через 4 роки все ще важко. Пояснення психолога.

Мозок в ситуації нової культури трохи схож з мозоком немовляти. А вимоги від нього як від дорослого. Тому нам так складно.

Зараз я поясню що маю на увазі з точки зору нейробіологіі та психології.

Все тому що людський мозок є культурним артефактом. Ми не завантажуємо культуру в мозок як на пустий жорсткий диск, все складніше - культура та люди навколо допомагають нам формувати звʼязки в мозку і будувати цілі системи. Мозок вивчає патерни, категорії, наслідки, відчуття в тілі при цьому і будує лінії неперервних аналізу ситуації і прогнозів. Що зараз відбувається? Що це означає? Як реагувати?

І все працює чудово коли всі навколо знають що «шановний» це не шановливе звертання, а пасивна агресія. А зверненням «жіночко» розпочинаються всі сварки на базарі. Один код, підвʼязані почуття до цього і прогноз дій.

Але коли ти потрапляєш у нову культуру — мозок занурюється в ситуацію, де більша частина його словника та прогнозів не працює. Він звик розпізнавати «злість» за одними сигналами, «ввічливість» — за іншими. А тут все зміщене. І він робить помилки аналізу та прогнозу реакції. Багато. Це нейробіологія.

Ліза Фелдман Барретт у книзі «Як народжуються емоції» називає це емоційною акультурацією: щоб орієнтуватися в новій культурі, мозку буквально треба завантажити нові поняття з розумінням контексту та тілесним досвідом ситуації. І це вимагає часу, зусиль і — найважливіше — великої кількості живого досвіду.

Тут детальніше про спільну соціальну реальність

Гроші — класичний приклад соціальної реальності. Папірець із надрукованим обличчям мертвого правителя сам по собі нічого не вартий. Але якщо є група людей, яка погоджується, що це «гроші» — вони реальні. Повністю реальні.

Емоції працюють так само.

«Гнів» — це не просто відчуття всередині тебе. Це поняття, яке існує тому, що ми колективно домовилися, що певний стан тіла, певне вираження обличчя, певна поведінка — це і є гнів. Якщо я злюся, але люди навколо не мають поняття, яке описує мій стан — моя емоція не буде зчитана. Виникне дисонанс. Або конфлікт.

Поняття гніву в Західному світі, Мідл Іст, Японії та Африці буде відрізнятися. В західному світі ми маємо більш менш одне поняття завдяки Голівуду та дослідженням американців і європейців в психології. Бо описи слів, понять звідси.

Але наприклад

Є народ Ilongot з Філіппін. У них є емоція liget — стан буйної колективної енергії під час полювання: гострий страх, єднання з групою, азарт великої небезпеки. Це не просто збудження. Це цілісне переживання, яке є тільки тому, що вони полюють разом і мають для цього слово і спільний досвід.

Ми ну можемо це уявити але пережити liget ні. Як наприклад напевно мало хто може пережити тугу чи відчути поняття «присісти на дорожку». Культура створює поняття, яке є її колективним тілесним досвідом і колективною реальністю.

Що це означає для людини в міграції

Коли ти переїжджаєш — ти не просто переїжджаєш фізично. Твій мозок опиняється в ситуації, де більшість його автоматичних прогнозів дають збій.

Прямолінійність, яка вдома звучала як чесність — тут читається як агресія.

Ввічливість, яка там означала дистанцію — тут виявляється просто нормою.

Мовчання, яке вдома було знаком поваги — тут здається холодністю.

Це збій, неможна зрозуміти реальність. Все зчитується як газлайтинг (тут може підтягнутися весь травматичний досвід абьюзу та газлайтингу з колишніми чи батьками і ми матимемо комбо для психолога та психіатра).

І при цьому — твої власні емоції стають менш зрозумілими навіть тобі. Бо емоція потребує підтвердження. Їй потрібна соціальна реальність, яка скаже: «так, те, що ти відчуваєш — це те, що ти думаєш, що відчуваєш».

Мозок впорається. Але йому потрібен час.

Емоційна акультурація — це реальний нейронний процес: мозок поступово будує нові зв’язки, завантажує нові поняття, вчиться читати нові сигнали. Але на це потрібно набагато більше, ніж ми зазвичай собі дозволяємо.

Бо ще треба ж працювати, оформлювати документи, виховувати дітей…

Якщо ти в міграції відчуваєш, що тебе не розуміють, що твої реакції «неправильні», що ти сам себе не впізнаєш — це не тільки криза ідентичності. Це мозок, який обробляє колосальний обсяг нового. І робить це щодня, без вихідних.

Дай йому трохи більше часу. І трохи більше слів для того, що з тобою відбувається. Бажано з психологом.