Мені важко не порівнювати себе з іншими: коли самооцінка ранить.

Ми всі мріємо про безумовну любов і прийняття, але реальність така: у дорослому світі нас оцінюють, і ми теж оцінюємо інших. Це не про жорстокість — це про факт. Хтось має більше ресурсів, хтось менше. Хтось — красивіший, розумніший, удачливіший. І з цим треба навчитися жити — без драми, без образ, без самообману.

Здорова самооцінка — це вміння бачити себе такими, якими ми є, і бути з цим у мирі.

Це не означає принижувати себе або заперечувати свою силу. Але й не означає жити в ілюзії, що нам усім усе «винні». Люди стартують із дуже різних умов: хтось виріс у столиці в родині, де все було, а хтось — у селі, де доводилось боротися за кожен шанс. І це правда. Але що ми з цим робимо — це вже вибір.

Як виглядає болісна самооцінка?

• Коли я знецінюю свої зусилля, бо бачу, що хтось досяг того ж меншою ціною.

• Коли я злюсь не на ситуацію, а на себе, і перестаю намагатися.

• Коли мої внутрішні вимоги до себе — нереально високі, і я не дозволяю собі бути «недосконалою».

• Коли я постійно жалію себе, бо боюсь помилитись і опинитися в ситуації сорому.

У підсумку — замість руху вперед я завмираю. І живу у двох крайнощах: або в знеціненні себе, або в фантазії, що все «мало б бути інакше».

А як виглядає здорова самооцінка?

• Я можу визнати: тут я сильна, а тут ще росту.

• Я не хапаюся за роль жертви чи супергероя.

• Я дозволяю собі пробувати, помилятись і вчитись.

• Я бачу себе реалістично — з любов’ю, але й з ясністю.

  
  

Це про те, щоб не оцінювати себе очима «внутрішнього критика» — мами, вчителя чи суворого оточення. А навчитися дивитись на себе своїм дорослим поглядом. Упала в калюжу? Так, сталося. Можна зробити висновки і йти далі — не соромлячись себе, не «закопуючи» себе у внутрішніх діалогах.

Що допомагає?

• Спокій. Визнати, що не завжди вдається — нормально.

• Контакт із реальністю. Не завищувати, але й не занижувати свої можливості. Тут допомагає тілесна терапія та тілесні практики.

• Гнучкість. Успіх — це добре, але не гарантія постійної перемоги. Провал — це боляче, але не кінець.

• Індивідуальна терапія.

• Групова терапія. Там, де інші — ми бачимо, як поводимось у порівнянні, як переживаємо «бути гіршими» або «кращими». Це безпечний простір для дослідження себе в конкуренції, у взаємності, в присутності.

  
  

Самооцінка — це не табло з балами. Це внутрішній компас. І дуже важливо, щоб він не був зламаний чужими голосами, які ми прийняли за свої.